Колись, тому десь років триста,
Можливо навіть і п’ятсот,
Поет сумний блукав по місту
Не помічаючи красот.
Його натхнення загубилось,
Він рими важко підбирав.
І серце без запалу билось,
І ноги ледь пересував.
Та ось, неначе промінь сонця
Пробивсь крізь хмари і крізь дим,
То сміх дівочий із віконця
Бринів завзяттям молодим.
Водночас все перемінилось,
Знайшлись і рими, і слова,
І серце, як набат, забилось,
І закрутилась голова.
Все написалось за хвилину
Та пережило сотні літ,
І почуттів вогонь нестримний,
І мрій нечуваний політ...
Можливо навіть і п’ятсот,
Поет сумний блукав по місту
Не помічаючи красот.
Його натхнення загубилось,
Він рими важко підбирав.
І серце без запалу билось,
І ноги ледь пересував.
Та ось, неначе промінь сонця
Пробивсь крізь хмари і крізь дим,
То сміх дівочий із віконця
Бринів завзяттям молодим.
Водночас все перемінилось,
Знайшлись і рими, і слова,
І серце, як набат, забилось,
І закрутилась голова.
Все написалось за хвилину
Та пережило сотні літ,
І почуттів вогонь нестримний,
І мрій нечуваний політ...
Комментарии
У серце, душу - западають...
..Жаданим, в почуттях, - струмочком
З Любов'ю - вiршами спiвають..!
З повагою. Олег.
RSS лента комментариев этой записи